Кафедра “Прикладна механіка” (ПМ) була створена в 1898 р. в складі механічного відділення одночасно з заснуванням Київського політехнічного інституту (КПІ). Фундаторами кафедри були професори В.Л. Кирпичов, К.О. Зворикін, О.О. Радціг і Д.П. Рузський.

З перших років свого існування кафедра забезпечувала викладання прикладної механіки, деталей машин, вантажопідйомних машин, гідравліки, термодинаміки, парових котлів і машин, а також деяких профілюючих предметів на відповідних відділеннях інституту, наприклад, внутрішньо-заводський транспорт на хіміко-технологічному факультеті.

За період до 1937 р. завідувачами кафедри були проф. О.О. Радціг (1898 – 1909), проф. С.П Шенберг (1909 – 1915), проф. В.Ф. Шульц (1915 – 1937). За цей час було видано цілий ряд праць навчально-методичного характеру, найвизначнішими з яких були праці «Курс лекцій з прикладної механіки для немеханічних спеціальностей» О.О. Радціга, «Беседы о механике» В.Л. Кирпичова, «Конспект лекцій з деталей машин» і «Атлас деталей машин» К.О. Зворикіна, «Курс лекцій з прикладної механіки» Д.П. Рузського, “Цапфы, оси и валы” В.Ф. Шульца.

З 1938 р. по 1947 р. кафедра була розділена на дві самостійні – прикладної механіки (ПМ) і деталей машин і підйомно-транспортних машин (ДМ і ПТМ). Завідувачами кафедри ПМ (з 1943 р. – теорії механізмів і машин (ТММ)) були проф. О.О. Пиковський (1938 – 1941), доц. В.Я. Бершов (1941 – 1943), доц. О.С. Кореняко (1943 – 1947). Завідувачем кафедри ДМ і ПТМ був доц. В.Л. Сахненко, який очолив об’єднану кафедру в 1947 р. і керував нею з 1947 р. до 1960 р. та з 1963 р. до 1968 р.

В 50-ті роки викладачі кафедри інтенсивно працювали над створенням і виданням навчально-методичної літератури для студентів вузів. Фундаментальною працею серед неї був «Атлас деталей машин. Соединения и муфты», створений викладачами кафедри під керівництвом В.Л. Сахненка.

Видатною науковою заслугою О.С. Кореняко стало видання першого в Україні підручника з ТММ (1952 р.) і першого в СРСР навчального посібника з курсового проектування з ТММ (1954 р.). Ці праці завоювали широке визнання у вузах СРСР і за кордоном (Китай, Румунія) та неодноразово перевидавались. В ці ж роки було започатковано створення наукової лабораторії ДМ і навчальної ТММ. За період з 1945 р. до 1955 р. 7 викладачів кафедри захистили кандидатські дисертації.

Колектив кафедри у 1958 році

Зліва-направо: 1 ряд: А.В.Троїцький, В.Ю.Баханов, Г.К.Роскошний, В.А.Дунькович, В.Л.Сахненко, І.К.Марциневський, С.Д.Петровський, Ї.В.Левінський, С.І.Слупський; 2 ряд: Б.С.Д’яченко, В.А.Кошовий, Н.С.Янушевська, Л.А.Авраменко, Г.Ї.Мазяр, С.В.Глувчинський, М.С.Пустельникова, Г.М.Овсієнко, І.С.Сидорко, В.О.Максимович, О.В.Потишко, А.М.Варейкіс; 3 ряд: М.В.Стокоз, А.О.Лебедев, Л.М.Суходольський, Ю.Д.Островий, І.І.Майкутов.

В період 1960–1963 р.р. кафедру очолював проф. О.М. Григор’єв, а 1968–1969 р.р. – доц. Г.М. Овсієнко.

З 1969 р. до 1988 р. завідувачем кафедри (з 1972 р. – технічної механіки ТМ) був проф. Ф.К. Іванченко – визначний спеціаліст у галузі механіки машин, автор 24 монографій та підручників, великої кількості наукових праць і винаходів, член-кореспондентом НАН України (1982 р.), Заслужений діяч науки і техніки України (1992 р.), академік інженерної академії України (1994 р.), лауреат Державної премії України (1994 р.) за підручник «Конструкция и расчет подъемно-транспортных машин».

За цей час на кафедрі було створено науково-дослідний сектор (доц. В.С. Бондарєв), проведено 2-і Всесоюзні наради завідувачів кафедр ТММ технічних вузів СРСР (1979 р., 1984 р.), регіональні науково-методичні семінари провідних викладачів курсів ДМ (1974 р., 1977 р.) і ТММ (1984 р., 1987 р.). З 1981 р. при кафедрі почав функціонувати факультет підвищення кваліфікації викладачів вузів СРСР.

Колектив кафедри у1973 рік – 75 річчя КПІ

Зліва-направо: 1 ряд: В.Ю.Баханов, Г.М.Овсієнко, Л.А.Каплінський, Ф.К.Іванченко, М.В.Стокоз, А.Ю.Голян-Нікольський; 2 ряд: В.С.Бондарєв, М.С.Тривайло, Е.І.Слупський, І.С.Пістелькорс, О.Д.Сороченко, Н.В.Конопелько, Л.А.Авраменко, В.О.Максимович, М.К.Афанасьев, І.Я.Холодов;

3 ряд: І.І.Накалюжний, В.І.Кребс, Г.В.Герасимов, В.Г.Сиваш,В.О.Петриченко, О.І.Єременко

Рішенням Мінвузу УРСР у 1986 р. кафедру було затверджено опорною з загально-технічних дисциплін Київського вузівського центру.

В наступні роки кафедру очолювали професори В.С. Бондарєв (1988–1994), В.В. Карачун (1994–2001), О.І. Дубинець (2001–2008), Ю.М. Данильченко (з 2008 р.).

Колектив кафедри прикладної механіки в 2007 році.

1 ряд (зліва направо): провідний інженер Т.В.Перевозова, зав. лабораторією Г.Г.Бердник,

доц. О.А.Кірієнко, ст. викладач Л.Г.Овсієнко.

2 ряд (зліва направо): ст. викладач Ю.П.Горбатенко, лаборант М.Протащук, доц. С.В.Бондарєв,

зав. кафедри проф. О.І.Дубинець, доц. В.П.Лукавенко, ас. В.І.Коломієць

У 2008 р. кафедрі була повернута історична назва – «Прикладна механіка» і була розпочата робота по організації навчального процесу з підготовки фахівців за новою спеціальністю “Підйомно-транспортні системи і логістика”. У цьому ж році було проведено перший набір абітурієнтів за бакалавратом «Прикладна механіка». За участю викладачів кафедри було написано і видано (2009 р.) підручник «Підйомно-транспортні машини: Розрахунок підіймальних і транспортувальних машин».

За період існування кафедри співробітниками кафедри захищені 2 докторські та 58 кандидатських дисертацій. Викладачі кафедри в різні роки здійснювали підготовку фахівців за межами країни: у Монголії (проф. О.О. П’ятницький), на Кубі (доц. М.С. Тривайло, в Алжирі (доц. С.Л. Панов, ст.викладач В.А. Стадник).

До 2013 року навчальний процес забезпечували: проф.Ю.М Данильченко, доценти О.А. Кірієнко, В.П. Лукавенко, С.В. Бондарєв, ст. викладачі Ю.П. Горбатенко та Л.Г. Овсієнко, асистенти В.І. Коломієць та А.В. Тітов, а також навчально-допоміжний персонал: зав. лабораторії Г.Г. Бердник, провідний інженер Т.В. Перевозова. До останнього об’єднання кафедр навчальний процес забезпечували: проф. Ю.М Данильченко, доценти О.А. Кірієнко, В.П. Лукавенко, А.В. Тітов, О.Б.Нєженцєв, С.В.Струтинський, Ю.М.Гузенко, ст. викладачі Ю.П. Горбатенко, П.Ю.Проценко, А.І.Петришин, зав. лабораторії Г.Г. Бердник.

В 1935 р. на механічному факультеті КПІ на базі спеціальності “Холодна обробка металів” було організовано кафедру “Металорізальні верстати” (МРВ) і розпочато підготовку інженерів з цього напрямку.

Організатором і першим завідуючим кафедрою був в.о. професора А. Н. Рабінович. Першими викладачами кафедри були також в.о. проф. Є. М. Хаймович, доц. Н. Х. Ковальов, асистенти Е. Ю. Гальперін, А. Н. Кузнєцов та ін.

Кафедра почала читати лекції з таких курсів як «Кінематика та налагоджування металорізальних верстатів», «Розрахунок і конструювання металорізальних верстатів», «Експлуатація металорізальних верстатів», «Токарні автомати та напівавтомати», «Зуборізальні верстати», а також вести курсове та дипломне проектування верстатів.

Було створено навчальну лабораторію, де виконувалися лабораторні роботи з вивчення будови, налагодження, паспортизації, визначення основних характеристик зубофрезерних, зубодовбальних, зубострогальних, різьбофрезерних, шліфувальних верстатів, одношпиндельних токарно-револьверних верстатів і автоматів, багатошпиндельних токарних автоматів, а також роботи з визначення і дослідження характеристик гідроприводів.

Основними напрямками наукових досліджень кафедри були дослідження вузлів токарних верстатів-автоматів і їх механізмів, а також дослідження гідроприводів верстатів. Вибір першого напрямку був зумовлений профілем Київського заводу верстатів-автоматів ім. Горького (КЗВА), а другого–тематикою наукових досліджень проф. Є. М. Хаймовича в галузі верстато- і авіабудування.

При кафедрі було створено невелике конструкторське бюро, яке під керівництвом в. о. проф. А. Н. Рабіновича та в. о. проф. Є. М. Хаймовича за завданням головного управління верстатно-інструментальної промисловості розробляло креслення кількох типів верстатів. За цими кресленнями на заводі ім. Лепсе було виготовлено для промисловості 12 широкоуніверсальних фрезерних верстатів по типу німецької фірми Deckel та верстат для шліфування кульок діаметром до 100 мм.

При КПІ успішно діяло обласне відділення ВНИТОМАШ, яке з 1934 року очолював в.о. проф. Є. М. Хаймович. З 1938 по 1941 роки Є. М. Хаймович був деканом механіко-машинобудівного факультету. Саме в цей час він організував лабораторію гідроприводів верстатів, яка у зміненому вигляді діє й досі.

В період Великої Вітчизняної війни, з 1941 до 1944 р., кафедра разом з інститутом була евакуйована до Ташкенту, де вони розмістилися на площах Середньо-азіатського індустріального інституту. Кафедру очолив професор Є. М. Хаймович.

Значну роботу по створенню навчально-лабораторних та дослідницьких стендів для аспірантів виконували кваліфіковані співробітники лабораторії верстатів: А. І. Мединцев, О. Й. Кирсенко, М. І. Писанко, В. М. Кузнєцов та інші.

Колектив кафедри металорізальних верстатів (кінець 60-х років)

У 1965 р. Є. М. Хаймович став ініціатором створення на ММФ нової кафедри гідропневмоавтоматики, яку очолив його учень, проф. О. Ф. Домрачев, а її членами стали колишні співробітники кафедри верстатів (В.О. Федорець, М.Н. Педченко, Ю.В. Єлісеєв).

На початку 1971 р. за ініціативою ректора Денисенка Г.І. Є. М. Хаймович підтримав відродження студентського конструкторського бюро – СКБ ММФ (1971–1976р.р.), науковим керівником якого був призначений доц. Ю.М. Кузнєцов, а начальниками були співробітники кафедри: ст. викладач Є. М. Панарін, потім с.н.с. О. П. Шатило.

Період 1997-1979р.р. був невизначеним з постійним керівництвом кафедри. Ректор Г.І Денисенко звернувся до член-кореспондента АН УРСР проф. Родіна П.Р. стати завідувачем об’єднаної кафедри верстатів і інструментального виробництва на 5 років (1979–1985 р.р.).

В 70–80 р. р. кафедра робить вагомий внесок у розвиток промисловості. Під керівництвом Федорця В. О. спільно з Бердичівським верстатобудівним заводом “Комсомолець” було створено і випущено промислову партію перших в країні токарно-револьверних верстатів з пневмо-струменевою системою циклового програмного керування (модель 1416 ПЦ). Для діамантової промисловості під керівництвом проф. Кузнєцова Ю. М. згідно госпдоговору на 100 тис.руб. (приблизно 160 тис. доларів) було створено перший в країні дослідно-промисловий зразок двошпиндельного напівавтомата для обточування природних алмазів (модель ПОА-1К), якими згодом з деякою модернізацією оснастили діамантові фабрики СРСР. В ці ж роки під керівництвом Кулика В.К. створено гамму верстатів для попередньої та остаточної обробки складнопрофільних деталей типу зірочок диференціала і розподільчого вала для автомобілів ГАЗ і ВАЗ.

З 1985 р. – року п’ятдесятиріччя створення кафедри, вона отримала назву “Металорізальні верстати та обладнання гнучких виробничих систем”, її очолив д. т. н., проф. Федорець В. О. – чудовий організатор та адміністратор, який вдало поєднував ці риси з вмінням здійснювати наукове керівництво творчим колективом кафедри.

Основним науковим напрямом кафедри стає розробка теоретичних основ проектування типових механізмів, систем керування, приводів і наукових принципів створення. В цьому напрямі проводяться роботи з кількома верстатобудівними організаціями: Київським верстатобудівним виробничим об’єднанням (КВВО), Житомирським заводом верстатів-автоматів (ЖЗВА), Бердичівським верстатобудівним заводом “Комсомолець”, Городокським верстатобудівним ВО та ін., із багатьма заводами-споживачами верстатів. З КВВО та ЖЗВА під керівництвом проф. Ю.М. Кузнєцова проводяться роботи щодо створення багатошпиндельних токарних автоматів з ЧПК, спроектованих за модульним принципом по госпдоговірній тематиці на 500 тис.руб. (приблизно 800 тис. доларів).

Наукові розробки кафедри експонувалися на Міжнародних ярмарках у Пловдиві (Болгарія), Лейпцигу (Німеччина), Познані (Польща), Сеулі (Південна Корея).

В 1991р. кафедру було перейменовано на «Конструювання верстатів та машин». Її очолив д. т. н., проф. Струтинський В. Б. – випускник кафедри гідропневмоавтоматики КПІ, який пройшов своє становлення як науковець в інституті інженерів цивільної авіації (науковий керівник д.т.н., проф. Бочаров В.П.) та захистив в КПІ докторську дисертацію (науковий консультант проф. В. О. Федорець).

Для магістрів майже всіх підрозділів університету з 1997р. викладаються дисципліни “Математичне моделювання процесів та систем”, “Основи наукових досліджень”, “Патентознавство та авторське право” в результаті виграшу програм в конкурсі, що проводився в НТУУ „КПІ“ в 1996 році. З 2002р. до 2019р. кафедра готувала фахівців по спеціальності «Інтелектуальна власність», яка перейшла до ФСП.

За час свого існування кафедра підготувала тисячі інженерів для народного господарства, багато з них стали керівниками промисловості, вченими, викладачами вузів. Серед них прем’єр-міністр України Масол В.А. і його син Масол І.В. – президент АК «Росток», проф. Владзієвський А. П. (директор ЭНИМС, Москва), Кальченко В.М. – перший заступник міністра верстато-інструментальної промисловості СРСР, Плашей Г.І. і Татаров Ю.М. – нач. і гол. конструктор СКБ автоматичних ліній (Мінськ), Тарасинкевич П. П. – директор КЗВА, герой соціалістичної праці (Київ та багато інших.

Колектив кафедри конструювання верстатів та машин (2002р.)

Після захисту докторської дисертації Данильченко Ю.М. Після захисту докторської дисертації Данильченко Ю.М. (зліва направо: Гавриш А.П., Крижанівський В.А., Мельничук П.П., Данильченко Ю.М., Кузнєцов Ю.М., Ковальов В.Д.) 2004 р.

Однією з нових форм роботи, започаткованих кафедрою, стало створення органу сертифікації метало та деревообробного обладнання, продукції машинобудування і системи якості, який очолив доцент В. М. Шишкін.

Кафедра інструментального виробництва відокремилась від кафедри “Технологія машинобудування” у 1969 році. До цього з 1945 р. підготовка інженерів-механіків інструментальників здійснювалась на кафедрі “Технологія машинобудування” в рамках спеціальності “Технологія машинобудування, верстати та інструменти” за спеціалізацією різальний інструмент.

В 2009 році кафедра інструментального виробництва перейменована в кафедру “Інтегрованих технологій машинобудування”.

Кафедрою з 1969 до 1974 р., і з 1976 до 1991 р. завідував заслужений професор НТУУ “КПІ” проф., д.т.н. Родін П. Р., який є провідним вченим у галузі теорії формоутворення поверхонь та проектування різального інструменту, і за роки керівництва кафедрою створив відому та визнану не тільки у нашій країні, а й за її межами, школу інструментальників, наукові інтереси та пошуки якої охоплюють усі напрямки інструментального виробництва.

З 1974 до 1976 р. кафедрою інструментального виробництва завідував доц. Кирилюк Ю. Є., який у 1949 р. закінчив механічний факультет КПІ, потім у 1962 р. під керівництвом, Заслуженого діяча науки та техніки України проф., д. т. н. Рудника С. С. та проф. Картавова С. О. захистив кандидатську дисертацію.

З 1991 до 1996 р. кафедрою завідував проф., д.т.н. Бугай Ю. М., спеціаліст у галузі інструментального матеріалознавства. У 1970 р. Бугай Ю. М. закінчив Азербайджанський інститут нафти та хімії, у 1977 захистив кандидатську, а у 1987 р. – докторську дисертацію. Пройшов шлях від майстра цеху до головного металурга, а потім доцента, завідуючого кафедрою технології машинобудування Івано-Франківського інституту нафти та газу й проректора з наукової роботи того ж інституту. З лютого до листопада 1995 р. Бугай Ю. М. працював першим заступником міністра освіти України і з листопада 1995 р. – президентом Міжнародного науково-технічного університету. В цей час свою основну роботу поєднував з завідуванням кафедри.

З 1996 р. кафедрою завідує д.т.н., професор, заслужений діяч науки і техніки України, заслужений професор НТУУ “КПІ” Равська Н. С. На заводі “Генератор” після закінчення в 1960 р. КПІ пройшла шлях від рядового інженера до заступника начальника механічного цеху, а потім начальника технологічної лабораторії Мінелектронпрому СРСР. Кандидатську дисертацію під керівництвом проф. Родіна П. Р. захистила у 1975 р., а докторську у 1991 р. Звання професора отримала у 1992 р. Нагороджена медалями. В 1998 р. присвоєно почесне звання “Заслужений діяч науки і техніки України”.

Склад кафедри інструментального виробництва в 1998 р.

Кафедра інструментального виробництва НТУУ «КПІ» (2007р.)

З 2010 року кафедрою завідує д.т.н. професор, академік Академії наук вищої освіти України Пасічник В.А. Після закінчення в 1987 р. КПІ працював інженером НДЛ автоматизації, навчався в аспірантурі КПІ. В 1992 р. захистив кандидатську (науковий керівник доц. к.т.н. Давигора В.М.), а в 2009 р. докторську (науковий консультант д.т.н., проф. Петраков Ю.В.).

Колектив кафедри ІТМ (2018 р.)

З 1991 р. було організовано підготовку інженерів-інструментальників на заочному відділенні. З 1993 р. прийом на денне відділення за спеціальністю “Інструментальне виробництво” складає 50 чоловік. Значні зміни в плани були внесені у 80-ті р.р. – збільшилась кількість спеціальних дисциплін, значно перероблені програми курсів, що викладались.

З метою підвищення рівня підготовки інженерних кадрів в 1987 р, за ініціативою кафедри та керівництва ВО “Знамя” (Полтава) була організована у них філія кафедри “Інструментальне виробництво”. Заступником завідувача кафедри по філії був призначений А. Г. Касьянов.

Філія кафедри у ВО “Знамя”. Засідання ДЕК

Багаторічні зв’язки кафедра інструментального виробництва має з інститутами НАН України, зокрема з Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля та Інститутом проблем матеріалознавства. Так, на протязі багатьох років на кафедрі читають лекції провідні вчені АН України.

Професор Новіков М.В. проводить заняття зі студентами кафедри в інституті надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля

Кафедра проводить велику роботу з розробки та видання підручників та навчальних посібників. Навчальний посібник Родіна П.Р. “Проектирование и производство режущего инструмента” виданий також англійською мовою. Підручник Родіна П.Р. “Металлорежущие инструменты” був виданий у Китаї (1986 р.) та відзначений Державною премією України у галузі науки і техніки за 1991 р. Вперше в Україні в 1970 р. видавництвом “Вища школа” було видано підручник для технікумів “Допуски, посадки та технічні вимірювання” за редакцією доцента Ю. Є. Кирилюка, співавторами якого є доценти Ю. Г. Радченко та З. М. Ломаченко.

Для нового курсу “Вступ до спеціальності” кафедрою розроблений та виданий навчальний посібник “Інженер-машинобудівник. Вступ до спеціальності” (Родін П. Р., Рущук Б. І.). В напрямі розробки інструментів з надтвердих матеріалів, мінералокераміки, твердих сплавів кафедра інтенсивно вела науково-методичну роботу, в результаті якої було видано підручник Родіна П.Р. “Основы проектирования режущих инструментов”, який було відзначено першою премією Київського політехнічного інституту. У 70-ті р.р. кафедрою почав розроблюватися курс “Основи формоутворення поверхонь”, і було видано навчальний посібник для студентів механічних спеціальностей вузів “Основы формообразования поверхностей резанием” (Родін П. Р.) та “Основы формооброзования поверхностей. Лабораторный практикум” (Родін П. Р., Равська Н. С., Солодкий В. І.). В учбовий план був введений курс “Основи наукових досліджень” і видано навчальний посібник Чкалової О. Н. “Основи научных исследований”. Починаючи з 90-х років на кафедрі запроваджено вивчення таких дисциплін як “Автоматизоване проектування різального інструменту”, “САПР технологічних процесів”, “САПР для обладнання з ЧПК”. Одночасно з поглибленням курсу “Основи формоутворення поверхонь” були введені дисципліни “Формоутворення складних поверхонь”, “Комп’ютерне проектування”, “Динаміка систем механічної обробки”, “Теоретичні основи проектування та експлуатації верстатно-інструментальних систем”, “Спеціальний інструмент”. Відкриття спеціалізації “Технічний дизайн” спонукало до розробки курсів: “Теорія технічного дизайну”, “Ергономіка та конструювання технічних виробів”, “Естетика та дизайн технічних виробів”, “Цифрова обробка зображення”, “3D технології”, “Основи комп’ютерних технологій 3D дизайну”, “WEB – дизайн”.

Після реорганізації ВАК СРСР (1976 р.) в КПІ була створена спеціалізована рада (1978 р.)з захисту кандидатських дисертацій за спеціальностями: процеси механічної та фізико-технічної обробки, верстати та інструменти; технологія машинобудування. На той час рада за цими спеціальностями була єдиною в Україні, яку очолював 1985 р. П.Р. Родін. На її основі в 1990 р. була створена спеціалізована рада з захисту докторських дисертацій за цими ж спеціальностями, головою якої став проф. Родін П.Р. (очолював до 1995 р.) і до кінця своїх днів був членом цієї ради. З 1998 року головою спеціалізованої ради стає проф. Равська Н.С.

Протягом останніх років кафедра має спільні робочі програми з науково-методичної та навчальної роботи з інститутом техніки виробництва та забезпечення якості Магдебургського університету Отто-фон-Геріке.

На базі кафедри в 1999р. була створена лабораторія “Технічні виміри” ММІ з сучасним устаткуванням. В 2006 р. на базі кафедри інструментального виробництва створено навчальний центр CAD/CAM технологій, “Delcam” – НТУУ “КПІ” (Великобританія – Україна), який був відкритий Надзвичайним і

Уповноваженим послом Великобританії і Північної Ірландії паном Тімоті Борроу в Україні.

В 2009 році в результаті реалізації проекту Siemens НТУУ “КПІ” створено міжфакультетську лабораторію CAM технологій (ММІ і ФІОТ).

(Кузнєцов Ю.М., д.т.н., проф. КПІ ім. Ігоря Сікорського)

Розпочата в 30-і роки минулого століття індустріалізація країни зумовила необхідність створення і широкого розвитку верстатобудування, для чого знадобилася підготовка інженерних кадрів конструкторського напряму. В КПІ на базі спеціальності «Холодна обробка металів» в 1935 році була створена кафедра “Металорізальні верстати». Організатором і першим завідувачем кафедри став в.о. професора Рабинович А.Н. Він керував кафедрою до початку Великої Вітчизняної війни (1935-1941 р.р.).

За період свого існування кафедра металорізальних верстатів стала відомою не тільки в СРСР, а й за його межами своїми науково-педагогічними кадрами, науковими досягненнями, підготовленими кандидатами і докторами наук, видатними випускниками, багато з яких стали державними діячами, керівниками промисловості, академіками, вченими, науково-педагогічними працівниками, власниками високих міжнародних, державних і академічних нагород [2-5].

Участь професорів кафедри (див. табл.) свідчить про високий їхній внесок в науку і освіту. Інженерні та наукові кадри готувалися для республік колишнього СРСР (Азербайджан, Вірменія, Білорусія, Грузія, Казахстан, Латвія, Литва, Росія, Узбекистан) і зарубіжних країн (Ангола, Аргентина, Афганістан, Болгарія, Болівія, В’єтнам, Німеччина, Греція, Індія, Йорданія, Іран, Китай, Куба, Ліван, Нігерія, Палестина, Польща, Сирія, Судан, Чехословаччина).

Серед відомих випускників голова Ради міністрів УРСР Масол В.А, директор ЕНІМС (м. Москва) проф. Владзіевський А.П., перший заступник міністра верстатоінструментальної промисловості СРСР Кальченко В.М., який пройшов шлях від робітника до генерального директора Київського заводу верстатів-автоматів ім. Горького (КЗСА) і багато інших, в тому числі які очолили кафедри КПІ (професора Домрачев О.Ф., Лич М.М., Петраков Ю.В., Равська Н.С.).

Тільки за роки незалежності України підготовлено 27 докторів технічних наук (серед них Веселовська Н.Р., Гейчук В.М., Гуржій А.М., Данильченко Ю.М., Дмитрієв Д.О., Кальченко В.І., Кириченко А.М.., Ковальов В.Д., Колот О.В., Крижанівський В.А., Луців І.В., Мельничук П.П., Нагорняк С.Г., Настасенко В.О., Петренко В.А ., Павленко І.І., Покінтелица М.І., Сахно Ю.О, Скляревський О.Н, Тихенко В.М. Федориненко Д.Ю., Хамуйєла Ж.А. Герра – перший д.т.н. на африканському континенті, Чуприна В.М., Шевченко О.В. та ін.) і більше 50 кандидатів технічних наук.

Таблиця – Наукові праці професорів кафедри і їх внесок в підготовку інтелектуальної технічної еліти

Перший в СРСР металорізальний верстат з програмним управлінням і використанням магнітного запису був розроблений Спину Г.О., а перший в СРСР двохпозиційний напівавтомат моделі ПОА-1К для обточування кристалів природних алмазів з м’якими супортами і активним контролем діаметру рундиста був розроблений і виготовлений авторським колективом (керівник Кузнєцов Ю.М.) для впровадження на всіх діамантових фабриках. Спільно з Бердичевським верстатозаводом «Комсомолець» під керівництвом Федорця В.О. було створено і випущено першу в СРСР партію токарно-револьверних верстатів моделі 1416 ПЦ з пневмо-струменевою системою циклового програмного керування і на тому ж заводі серійно впроваджені високоточні цангові патрони по а.с.№241913, що забезпечують осьову точність і економію металу за рахунок усунення операції «вторинне підрізування торця» і зниження припуску до 0,1 мм замість 3 мм. Надалі такі патрони були широко впроваджені на багатошпиндельних токарних автоматах.

За всю історію кафедри металорізальних верстатів в різні роки (періоди) її очолювали професори, д.т.н., а саме: Рабинович А.Н. (1935-1941); Хаймович Є.М. (1941-1944 в Середньоазіатському індустріальному інституті, Ташкент); Хаймович Є.М. (1944-1976); Федорець В.О. (1976-1979); Родін П.Р. (1979-1985); Федорець В.О. (1985-1991); Струтинський В.Б. (1992-2019); Шевченко О.В. (Початок 2020 в якості в.о.).

З перших днів створення кафедри першою науковою школою, заснованою в.о. проф. Рабиновичем А.Н. – завідувачем кафедри, була «Кінематика, налагодження, експлуатація, розрахунок і конструювання верстатів» з урахуванням забезпечення потреб верстатобудівних заводів, серед яких базовим став КЗСА. При кафедрі було створено невелике конструкторське бюро, яке під керівництвом в.о. проф. А.Н. Рабіновича і в.о. проф. Є.М. Хаймовича за завданням головного управління верстатоінструментальної промисловості розробило креслення декількох типів верстатів. За цими кресленнями на заводі ім. Лепсе були випущені широкоуниверсальні фрезерні верстати (12 шт.) і верстат для шліфування кульок діаметром до 100 мм. З уходом проф. Рабиновича А.Н. естафету приймає проф. Хаймович Є.М. і доц. Орликов М.Л. У 1948-53рр. колективом кафедри під керівництвом Хаймовича Є.М. були розроблені і впроваджені у виробництво нові моделі токарних і поперечно-стругальних верстатів для Корсунь-Шевченківського та Проскурівського верстатозаводів. У 1951-55рр. розроблені і впроваджені продуктивні переносні фрезерні верстати для фасонної обробки наплавлених бандажів залізничних колісних пар. У 1953-73рр. під керівництвом Орликова М.Л. був виконаний комплекс робіт з удосконалення конструкцій багатошпиндельних токарних автоматів і напівавтоматів, що випускаються КЗСА, де раніше їм був створений і серійно виготовлявся фасонно-відрізний токарний автомат з бунтовим живленням моделі 1106 М.

Проф. Хаймович Є.М. стає основоположником української наукової школи «Гідропривід і гідроавтоматика верстатів», що отримала визнання не тільки в СРСР, а й за його межами. Продовжують роботу за новим напрямком Домрачев О.Ф. і Федорець В.О. До кінця 70-х років минулого століття виконуються дослідження гідрокопірувальних супортів, в тому числі з великими швидкостями стеження, розробляються пристрої ЧПУ для токарно-револьверних верстатів Бердичівського заводу «Комсомолець», конструкція слідкуючого пристрою контурного програмного керування для інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона, гідравлічні позиційні системи програмного управління і система автоматичного підналагодження для заводів «Арсенал» і КЗСА. По першому науковому напрямку проводяться роботи по затискним і подавальним механізмам для КЗСА і заводу «Комсомолець» під керівництвом Орликова М.Л.

З приходом на кафедру проф. Спину Г.О., який раніше працював завідувачем відділу Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона, де під його керівництвом створено перший робот для контактного точкового зварювання, була заснована наукова школа «Автоматизація виробництва і робототехніка», а студентам почали викладати дисципліну «Промислові роботи» з парком діючих лабораторних стендів. Подальший розвиток цей науковий напрямок одержав при створенні мобільних наземних роботів в умовах бойових дій (науковий керівник проф. Струтинський В.Б.) і мобільних роботів довільній орієнтації з використанням біоніки в різних екстремальних умовах (науковий керівник проф. Кузнєцов Ю.М.).

З появою в кінці 70-х років минулого століття дисципліни «Основи технічної творчості» з ініціативи проф. Кузнєцова Ю.М. студентська молодь кафедри була залучена до винахідницької діяльності (див. малюнок), що дозволило кафедрі стати визнаним лідером не тільки в КПІ, Україні, а й в СРСР. Згодом у КПІ була визнана нова наукова школа «Інтелектуальна власність, креатологія та інноватика».

Динаміка винахідницької діяльності студентів кафедри конструювання верстатів та машин КПІ ім. Ігоря Сікорського за періодами:

I. (1964 – 1979) – дисципліна «Основи технічної творчості» (ОТТ) не викладалася.

II. (1980 – 1990) – викладання дисципліни ОТТ на ІІІ курсі при денної і вечірньої формі навчання.

III. (1991 – 1997) – викладання дисципліни ОТТ при денної формі освіти, зменшення годин і становлення патентної системи в Україні.

IV. (1998 – 2007) – впровадження дисципліни «Патентознавство та авторське право» для магістрів.

V. (2008 – 2018) – Україна без підготовки увійшла до Світової організації торгівлі з істотним високим підйомом зборів на об’єкти права інтелектуальної власності (знизилася мотивація)

З появою ЕОМ на початку 90-х років минулого століття відбувається крен в сторону програмних засобів віртуального навчання при кращому використанні комп’ютерів різних поколінь, як сучасної техніки навчання. У відповідь на виклики часу випускник кафедри гідропневмоавтоматики Струтинський В.Б., який пройшов становлення як вчений в інституті інженерів цивільної авіації і захистив докторську дисертацію по системі приводів в КПІ, одержавши вчений ступінь д.т.н. і вчене звання професора, в 1992 р стає завідувачем кафедрою і розвиває новий науковий напрям «Математичне моделювання технічних систем і процесів», залучаючи співробітників кафедри, готуючи кандидатів і докторів наук [2-4,7,8]. Будучи виключно працездатним з аналітичним складом розуму, він вніс багато нового позитивного в розвиток вітчизняної науки. З цього моменту на кафедрі стало існувати дві конкуруючі наукові школи: Перша – давно визнана, озвучена Рабиновичем А.Н., фактично заснована Хаймовичем Є.М., підтримувана Орликовим М.Л., збагачена Спину Г.О., Федорцем В.О. і далі розвинена Кузнєцовим Ю.М. і Шевченком О.В. для вирішення завдань синтезу – створення обладнання нових поколінь з найменуванням «Інноваційний синтез верстатів нового покоління» [1,5]; Друга – нова з математико – аналітичним ухилом, віртуальним поданням і вирішенням завдань аналізу, з використанням технологій комп’ютерного моделювання та конструювання.

Підводячи підсумки і озираючись на пройдений кафедрою шлях в неповних 85 років, величезну шану і визнання необхідно віддати засновнику першої наукової школи київських верстатобудівників професору д.т.н. Хаймовичу Єфрему Мойсейовичу, який керував кафедрою 35 років і залишив після себе багато учнів і послідовників [6].

Наукові розробки, теоретичні та експериментальні дослідження, що виконувалися під час роботи Хаймовича Є.М., завжди були тісно пов’язані з потребами промисловості, з розвитком верстатобудування. Хаймович Є.М. повністю був відданий науці й безмежно вірив в свої ідеї, які намагався реалізувати на практиці. Розроблений ним гідрокопіювальний супорт набув широкого застосування в токарних верстатах, а його перший промисловий зразок проходив випробування в лабораторії верстатів кафедри. З цієї нагоди він одягнув щойно куплений світлий костюм і настільки був упевнений в експерименті, що забув про примхи гідравліки на високому тиску і стояв буквально впритул біля верстата. Через недостатньо затягнутого гідравлічного приєднання новий костюм Хаймовича Є.М. був весь облитий маслом при розриві однієї з гідромагістралей. Так в цьому костюмі він більше не з’являвся.

Хаймович Є.М. багато уваги приділяв оновленню лабораторної бази кафедри і постановці нових лабораторних робіт. Завдяки його особистим зв’язкам були придбані нові верстати: одношпиндельний токарно-револьверний автомат мод. 1118 (в місті Пензі на п/я 24 – пензенському мотовелозаводі через його вихованця к.т.н. Ситникова Б.Т.), вертикально-фрезерний верстат мод. 6А12П з штекерним програмним управлінням (на Луганському верстатозаводі), гідрофікований агрегатний верстат (на верстатозаводі ім. Орджонікідзе, м. Москва, через ЕНІМС) для досліджень аспіранта Д.І. Сулави з Грузії, гідрофікований поперечно-стругальний верстат. У всіх наукових і конструкторських розробках кафедри бере активну участь не тільки сам Хаймович Є.М., але і його вихованці і аспіранти. Жоден аспірант кафедри не міг вийти на захист без експериментальних досліджень на верстаті або спеціально створеному ним стенді (це була аксіома для всіх здобувачів). Учні Є.М. Хаймовича згодом успішно займалися науковою роботою і зберегли закладені принципи, багато хто з них заснували свої наукові школи, захистили докторські дисертації.

На початку 1971р. Хаймович Є.М. був ініціатором відродження студентського конструкторсько-технологічне бюро (СКТБ), яке наказом ректора Г.І. Денисенка та декана М.С. Можаровського почало існування як СКБ ММФ (науковий керівник доц. Кузнєцов Ю.М.). Багато зі студентів, працюючи в СКБ, виконували реальні курсові та дипломні проекти за запитами підприємств, а деякі з них згодом захистили кандидатські і докторські дисертації.

Хаймович Є.М., крім російської та української мов, вільно володів ще п’ятьма мовами – німецькою, англійською, французькою, чеською, івритом. При прийомі іноземних делегацій в КПІ, на механіко-машинобудівному факультеті і, зокрема, на кафедрі металорізальних верстатів Хаймович Є.М. завжди спілкувався без перекладачів і часто сам запрошувався як перекладач. Для того, щоб бути в курсі світових новинок в науці і техніці Є.М. Хаймович виписував і перечитував безліч технічних журналів не тільки на російській мові («Станки и инструмент», «Вестник машиностроения» та ін.), а й англійською, німецькою, французькою та чеською мовами ( «Product engeneering», «Machine design», «Werkstattstechnik», «Werkstatt und Betrieb», «Strojirenska Vyrobe», «Hydrolic and Pneumatic» і ін.). Весь його робочий кабінет в квартирі був закладений цими журналами, а книги займали практично всі кімнати просторої квартири.

Як видатний учений, який володіє даром наукового прогнозування і передбачення, Є.М. Хаймович, будучи добре обізнаним зі світовими досягненнями і тенденціями в області автоматизації різного устаткування, передбачав, що в автоматизації металорізальних верстатів із застосуванням програмного управління і, зокрема, ЧПУ, майбутнє за електроавтоматикою і мікроелектронікою. Він розумів, що гідропневмоавтоматика, якій він присвятив значну частину свого життя, повинна зберегти пріоритет завдяки своїм перевагам не стільки в металорізальних верстатах, скільки в інших різноманітних областях техніки і народного господарства. Тому, підготувавши вже солідну школу вчених в області гідропневмоавтоматики, в тому числі, які працюють в КПІ, Є.М. Хаймович став ініціатором створення на механіко-машинобудівному факультеті КПІ нової кафедри гідропневмоавтоматики. Однією з рис Є.М. Хаймовича як вченого і педагога були виражена індивідуальність, принциповість, висока працездатність, ясна думка і залізна логіка. Він ніколи не писав книги (монографії і підручники) в співавторстві, крім довідкової літератури, що в даний час є рідкістю (в основному колективні праці). Про принциповість Є.М. Хаймовича свідчить і той факт, що як завідувач кафедрою верстатів він читав основний курс «Розрахунок і конструювання верстатів» для всього потоку студентів-механіків спеціальності 0501, а розроблений ним курс по гідроприводу і гідроавтоматики верстатів читав тільки для студентів-верстатників.

Він був патріотом своєї кафедри і навіть перебуваючи на пенсії, не міг примиритися з ідеєю керівництва КПІ (1979р.) об’єднати кафедру металорізальних верстатів з кафедрою інструментального виробництва через боротьбу за завідування претендентів, які не мають наукового ступеня доктора технічних наук. Зберіглося звернення колективу кафедри до ректора, секретаря парткому і декана, в якому перший підпис поставив Є.М. Хаймович і 10 викладачів (М.Л. Орликов, Ю.М. Кузнєцов, І.Г. Федоренко, В. І. Романов, В.М. Шишкін, Ю.В. Петраков, В.М. Гурко, Г.М. Коваленко, Ю.В. Єлісєєв, М.А. Новик). Для підтвердження сказаного приведена частина звернення: «… Відсутність в даний час достатньої кількості докторів наук в області верстатобудування сприяє суперництву за завідування нашої кафедри претендентів, які не мають один перед одним явно виражених переваг в науковому плані в області верстатобудування. У підборі керівника кафедри колектив кафедри участі не брав. Очевидно необхідно посилити керівництво кафедрою «Металорізальні верстати», запросивши на завідування кафедрою професора, доктора по верстатобудуванню або особливо висококваліфікованого фахівця верстатобудівної промисловості. З’єднання двох колективів кафедр з традиційно сформованими школами не сприятиме поліпшенню підготовки інженерів-механіків по верстатобудуванню з конструкторським ухилом. В об’єднаній кафедрі час на вивчення спеціальних питань створення верстатів безсумнівно зменшиться, а якість підготовки інженерів по верстатобудуванню знизиться в порівнянні з нинішньою підготовкою на спеціальній кафедрі … ».

Приваблювала в Є.М. Хаймовича, як керівника, його компетентність, безкомпромісність, об’єктивність, висока порядність і увага до підлеглих. Він ніколи не підвищував голос, не терпів чвар, чуток і наклепів на людей навіть письмових та офіційних, а вірив людині, його чесному слову. Він не терпів інтриг, а коли розглядалися питання, що стосуються інтересів кафедри і її престижу, був принциповим і прикладом високої працездатності.

Часом кафедра “Металорізальні верстати» змінювала свою назву- «Металорізальні верстати та інструменти», «Металорізальні верстати та обладнання гнучких виробничих систем», «Конструювання верстатів та машин», зберігаючи слово «верстати», а на початку 2020 року в результаті чергової реорганізації спільно з кафедрою «Інтегровані технології машинобудування» увійшла до складу створеної на їх основі нової кафедри «Конструювання машин» (і. о. завідувача кафедри д.т.н., доц. Охріменко О.А.).

На жаль, приводом до реорганізації кафедри послужили не тільки об’єктивні, а й суб’єктивні причини. Однією з основних причин є повне ігнорування оновленням і модернізацією навчальної лабораторно-дослідницької бази з середини 90-х років минулого століття і переорієнтація на віртуальні лабораторні роботи з використанням комп’ютерів. Студенти розучилися «думати руками» (виконувати лабораторні роботи на діючих верстатах, стендах і макетах, працювати на верстатах під час практик), а тим самим втратили можливість осягати принципи роботи існуючого верстатного обладнання і замислюватися над проектуванням нового з іншими принципами дії.

Співіснування, а ще краще, гармонійна взаємодія двох шкіл для досягнення спільної мети могли дати позитивні плідні результати і зберегти кафедру. Замість цього виникло протистояння з бажанням привласнити все досягнуте і домінувати тільки другий школі, з довгим найменуванням «Конструювання верстатів, роботів та інших машин, математичне моделювання динамічних робочих процесів і патентно-ліцензійне забезпечення розробок» [5]. Незважаючи на багаторазові звернення виділити приміщення для створення навчальної науково-дослідної лабораторії з розміщенням вже виготовленого працюючого і багаторазово експонованого на міжнародних виставках малогабаритного обладнання (верстатів, роботів, 3Д-принтерів, контрольно-вимірювальної машини та ін.) каркасних компоновок з комп’ютерним управлінням і мехатронними системами на модульному принципі, керівництво не відреагувало. У той же час на протязі декількох років студенти із захопленням працювали в кабінеті інноватики №4 (корпус 6), виконуючи лабораторні роботи з дисципліни «Технологічне обладнання з паралельною кінематикою», для чого були підготовлені методичні вказівки.

При колективної байдужості помітно скорочується проведення лабораторних робіт на верстатах і стендах, а аспіранти та докторанти (особливо іногородні) за деяким винятком після захисту дисертацій нічого не залишили на кафедрі для наступних поколінь.

Передумовою реорганізації кафедри металорізальних верстатів з застарілої матеріальної і науково-методичною базою став ще один крен з віддаленням від основної спеціальності – організація другої спеціальності по інтелектуальної власності на початку 21-го століття. Була здійснена стратегічна помилка з’єднання на одній кафедрі технічної та гуманітарної спеціальностей. Це викликало непотрібні емоції заздрості і відчуження родинних технічних кафедр механіко-машинобудівного інституту (ММІ), факультету хімічного машинобудування (ФХМ) і аргументовані бажання факультету соціології та права (ФСП) перетягнути на свою сторону нову спеціальність, що сталося і може сумно закінчитися для деяких науково-педагогічних працівників, які захистили дисертації за спеціальністю 05.03.01

З рідною кафедрою металорізальних верстатів автора пов’язує більше 2/3 її існування і єдиний запис у трудовій книжці про прийняття на роботу. Тому автором, як співучасником в долі кафедри, дані об’єктивні і суб’єктивні оцінки досягнень і упущень. Сподіваюся, що під час святкування 125-річчя КПІ і ММІ не забудуть про історичну роль кафедри металорізальних верстатів у розвитку вітчизняного верстатобудування, без якого немислимо відродження України, як суверенної високорозвиненою індустріально-аграрної держави.

Список використаних джерел

1.Кузнєцов Юрій Миколайович та його наукові школи /уклад. О.В. Шевченко; відп. ред. В.Ф. Шинкаренко.- К.: ВПК «Експрес-поліграф»,2014.-368с.

2.Механіко-машинобудівний факультет: нарис історії.-К.: Видавництво МІВВЦ, 1998.- 192с.

3.Механіко-машинобудівний інститут: нарис історії /за заг. ред. М.І. Бобиря, А.К. Скуратовського – К.: Видавництво «КИТ», 2003.- 229с.

4. Механіко-машинобудівний інститут: нарис історії /за заг. ред. М.І. Бобиря, А.К. Скуратовського. 3-тє вид. змін. і доповн. – К.: НТУУ «КПІ». 2010.-268с.

5. Механіко-машинобудівний інститут: нарис історії /за заг. ред. М.І. Бобиря, А.К. Скуратовського. 3-тє вид. змін. і доповн. – КПІ ім. Ігоря Сікорського, Вид-во «Політехніка»,. 2018.-228с.

6.file:///c:/Users/ZMOK/Desktop/Хаймович Е.М. – основоположник украинской школы гидропривода и гидроавтоматики.Iudaica institute

7. Хто є хто: Довідник. Професори Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». – К.: Освіта, 1998. – 155 с.

8. Хто є хто: Довідник. Професори Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут».-2-ге вид., перероб. І допов. – К.: НТУУ «КПІ», 2009. – 344 с.